Реформи Володимира Великого

Реферат
по предмету  Отечественная история | Работа сдана в 2007 году
Страниц: 18 | Рисунков:0 | Таблиц:0 | 0% плагиата

Содержание

Вступ

Реформи Володимира Великого:

Реформи державного устрою.

Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі.

Прийняття християнства на Русі.

Династичні зв’язки київського князя.

Реформи Ярослава Мудрого:

Зовнішня політика.

Династичні шлюби.

Місто Ярослава.

Бібліотека Ярослава Мудрого.

Поширення освіти.

Перший збірник законів «Руська правда».

Висновок

Література


Введение

За часів Київської Русі існував адміністративно-територіальний поділ, тобто були землі-князівства. У IX-XII ст. Територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського Князівства, зокрема полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялися на волості, центрами яких були міста – «городи». За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов’язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник – тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники – биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. З середини XII ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Безпосереднім спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період української державності. Згодом у склад Галицько-Волинської держави було об’єднано значну частину української етнічної території.

Після тривалої боротьби між синами князя Святослава київський стіл зайняв його син Володимир Святославович. Володимир ліквідував владу племінних князів і змінив її практикою посадження у землях Русі своїх синів. Князь заклав систему оборони пд. кордонів держави, відбивав напади печенігів. Після спроби проведення язичницької реформи (980) Володимир запровадив 988 християнство як державну релігію. За князювання великого князя київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірник законів «Руська Правда», які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. 1054 князь узаконив «горизонтальну» практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого рус.митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки та культури. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності. Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою із 27символів. Для письма використовувались береста і пергамент. У роки правління Володимира Великого в Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Володимир Великий один із найвизначніших діячів Київської держави. Володимир Великий значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. 981 здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира Святославовича до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Володимир Великий воював з в’ятичами, ятвягами, радимичами, волзькими болгарами і хорватами. Для захисту від кочівників збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу й Сулі. Завершив об ‘єднання всіх руських земель у складі Київської держави. Кочові печенізькі орди становили дедалі більшу небезпеку, і боротьба проти них ставала для Русі життєвою необхідністю. Очолив її Володимир Святославович, уся діяльність якого була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. Протягом 981-993 рр. він здійснив походи на ятвягів, в’ятичів, хорватів, після чого завершився тривалий процес формування державної території київської Русі. В кожному князівстві Володимир посадовив своїх синів або посадників. Отже, з автономністю давньоруських земель було покінчено. Політичне об’єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Спершу Володимир намагався піднести авторитет язичеських богів, для чого спорудив у Києві нове святилище з ідолами Перуна, Сімаргла, Стрибога, Хорса, Дажбога і Мокоша. Однак, збагнувши незабаром, що язичество зжило себе і більше не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, Володимир рішуче порвав з ним. У 988р. на Русі як офіційна державна релігія було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Русь остаточно визначила своє місце в Європі. Значно розширилися її економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими країнами. А на самій Русі бурхливо розвивалися писемність, література, мистецтво, архітектура. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі. Після смерті Володимира в 1015 р. між його синами розгорілася боротьба за великокнязівський стіл. Перемогу в ній здобув Ярослав Мудрий. Період його князювання позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці. Одночасно з масштабною розбудовою Києва він здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі. Була зведена нова оборонна лінія вздовж Русі. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, добре розуміючи його ідеологічне значення в житті країни. Ще за Володимира церква одержала спеціальний статут, який визначав її місце в системі державного управління, а при Ярославі церковні привілеї ще більше розширилися. В усіх великих містах розгорнулося будівництво православних храмів, заснувалися монастирі. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами.


Выдержка из работы

За часів Київської Русі існував адміністративно-територіальний поділ, тобто були землі-князівства. У IX-XII ст. Територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського Князівства, зокрема полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялися на волості, центрами яких були міста – «городи». За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов’язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник – тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники – биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. З середини XII ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Безпосереднім спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку. За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком I, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Волинь, Холм і наклав на поляків данину!?!

983 року здійснив вдалий похід на Німан проти сильного балтського племені ятвягів!?!

У 982 і 984 рр. відновив владу Києва над землями радимичів і в’ятичів!?!

Здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв’язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії - Хорезмом!?!

Поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись з Візантії, князь знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

часина книг загинула під час численних пожеж, а частина й донині зберігається в різних бібліотеках колишнього СРСР.

Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з’явилися з прийняттям християнства, за Ярослва Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» - бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З’явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі.

По поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого.

На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі – «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповнений, отримав назву «Правда Ярославичів». Серед істориків немає єдиної думки щодо місця виникнення цього документа. Одні називають Новгород, інші – Київ.

Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Відомо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегулювала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів.


Заключение

Таким чином можна зробити висновок, що за часів правлінні князів була зміцнена Київська Русь. Кожен з правлячих князів вніс в розвиток Русі досить значну частку культурного надбання.

Але за Ярославом Мудрим відбувається розпад Київської Русі. При Ярославі відбувається режим феодальної роздрібності. 1240 році на м.Київ напали монголотатари.

Час Володимира Великого неможна вважати періодом гармонії влади та суспільства.

Історичне значення цього часу полягало в наступному:

• Київська Русь була визнана як християнська держава, що мала високий рівень відносин з європейськими державами і народами.

• Створення умов для повнокровного товариства з іншими християнськими народностями.

Князювання Володимира Великого (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель,Володимир військовими походами завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східних слов’ян. Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої політики: далекі походи, захоплення нових земель поступаються місцем захисту власних кордонів. Завершальний етап формування давньоруської держави вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир провів кілька реформ. Величезні простори держави, слабкість князівського адміністративного апарату робила владу племінних вождів та князів на місцях майже безмежною. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала у тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Внаслідок зламу сепаратизму племінної верхівки на зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є однією з основних ознак сформованої державності.

Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів!?! сформувати боєздатне віддане князю військо!?! створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству.

Релігійна реформа теж придала впевненості владі Володимира Великого. Реформаційний доробок великого князя містить і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земельним», який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм – « Правди Ярослава».

Ярослав Мудрий всі свої зусилля спрямовував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово диплома, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній плітиці київського князя відігравала своєрідна «сімейна дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів.

За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави.

Визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем!?! злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади!?! заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним!?! активна реформаторська діяльність великих князів!?! запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства!?! поява писаного кодифікованого права!?!ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем!?! зростання цивілізованості держави!?! розквіт давньоруської культури.


Список литературы

1. Новий довідник: Історія України./За заг. ред. С. Крупчан, О.Скопенко. – К.: ТОВ «Казка», 2005.

2. Історія України: Посібник для вузів / За ред.Ю.Зайцева. – Львів: Світ,1996.

3. Лотоцький А. Історія України. – Львів: Фенікс, 1992.

4. Рибалка І. Історія України: Підручник для вузів. – Харків: Основа, 1995.

5. Короткий довідник з історії України / І.Курас, М.Багмет, І.Федьков та ін. – К.,Вища школа,1994.

6. Ричка В. За літописами рядком: Історичні оповіді про Київську Русь. – К.: Радянська школа, 1991.

7. Тараненко М., Левітас Ф. Історія України від найдавніших часів до поч.. ХХ ст.: Методичні рекомендації. – К.: Магістр S,1992.



Эта работа немного не то что Вам нужно? Мы можем доработать эту работу под Ваши требования
Если Вам нужна полностью уникальная работа, именно по Вашей теме, то Вы можете совершенно бесплатно оценить сколько это будет стоить. Возможно срочное выполнение работ!

Не рекомендуем сдавать работу в чисто скачанном виде, возможно что она уже не раз сдавалась вашему преподавателю и уже успела примелькаться. Все представленные на складе студенческие работы можно использовать в качестве образца или примера для написания своей собственной работы. Из материала можно взять структуру, статистические данные или просто вникнуть в рассматриваемую тему.


В этом разделе вы можете скачать бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы по выбранному предмету. Также в каталоге содержатся платные работы, которые были написаны как профессиональными авторами, так и просто студентами. Но обязательно прошли проверку на соответствие жестким требованиям.


Понравившиеся студенческие работы — откладывайте в КОРЗИНУ. Позже Вы сможете их сравнить и выбрать нужные.

Мы настоятельно рекомендуем перед сдачей работы:

  • 1. Внимательно прочитай работу.
  • 2. Выпиши тезисами ключевые моменты.
  • 3. Подготовь несколько вопросов по тематике работы своему преподавателю.